Керівництво в особі голови правління Дарії Карякіної і голови ревізійної комісії Інтернаціонального Союзу Хатема Ауді відвідало в Американський дім в Києві на відкритті чудового проекту, реалізовувати який допомагали члени нашої організації «Рада національних товариств Миколаївської області» та особисто Лоліта та Султан Мурад Каймаразови. Варто відмітити, що Голова ради старійшин Мурад Каймаразов та голова правління ради національних товариств Лоліта Каймаразова постійно проводять заходи та проекти в області. Серед яких - День рідної мови, присвячений популяризації мов національних меншин, щорічний обласний фестиваль слов"янських народів, фестиваль національних культур "Дружба", а також наукові – практичні конференції, просвітницькі проекти та багато інших креативних ідей.

Цього разу митці Габріелла Булісова і Марк Ісаак за підтримки програми імені Фулбрайта від уряду Сполучених Штатів протягом дев’яти місяців документували різноманіття Миколаєва. І Рада національних товариств цього разу допомагали у реалізації цього проекту. За цей час американські митці познайомилися з представниками понад 20 національних громад, вислухали їхні історії та відобразили свої відкриття у фотопроекті, що поєднує традиції документалізму й образотворчого мистецтва. Створені у співпраці з учасниками, роботи цієї виставки мають форму диптихів, що складаються з портрету людини і зображення місця або об’єкта, який відіграє важливу роль у її етнічному спадку. Митці також є авторами статті, в якій описують унікальну сув’язь культур в Україні та аналізують потенційний урок, що його решта світу може винести з мирного співіснування меншин у Миколаєві. У Миколаєві, південноукраїнському місті, що колись було таємним суднобудівельним осередком, переважають етнічні українці та росіяни. Однак дух і громадське життя міста також творять аж 133 менші національні громади, вплив яких істотно перевищує їхню фактичну кількість, породжуючи унікальну атмосферу різноманіття, втілену в мові, культурі та кухні міста. Одні приїздили сюди в пошуках роботи, інші втікали від насильства і переслідувань на батьківщині. У час, коли Україна, так само як і багато інших країн світу знаходяться в стані війни та воєнних конфліктів, ці громади мирно живуть разом упродовж поколінь.

Історії деякі диптихів:

Людмила Юн, очолює корейську громаду Миколаєва, більшість членів якої перебралася до України в пошуку роботи в аграрному секторі ще за Рядянського Союзу. Вона часто почувалася позбавленою дому, адже після Корейської війни не могла повернутися до Південної Кореї. У той час з корейців глузували – частково тому, що вони переважно заробляли на життя фізичною працею, тому вона постановила собі стати найкращою в школі з усіх предметів. Сьогодні вона допомагає корейцям отримати право на проживання в Україні, проте деякі з них повертаються на батьківщину, адже роботу тепер знайти не просто. Людмила поділилася своєю новою картиною, яка уособлює тугу за молодістю та далекою домівкою.

Жанна Оганесян, багатосторонньо обдарована молода вірменка. Вірменська народна пісня стала справжньою окрасою фестивалю «Дружба» в Миколаєві. Особливе місце в житті Жанни посідає вірменська церква в Миколаєві, споруджена 2012 року, - це місце, «де я знаходжу душевний мир».

Сергій Пантелейчук, художник. Його твори замовляють місцеві храми та театри. Він разом із ромською громадою їздив автобусом до кривого озера – місця масового вбивства ромів під час Другої світової війни. Упродовж 5-годинної поїздки він показував свій годинник, який упродовж усієї війни вірно служив його батькові, пілотові розвідувальної авіації, і зупинився щойно настав мир. Незадовго перед тим Сергій полагодив годинник і тепер ходив автобусом, пропонуючи кожному послухати звуки війни.

Тамара Бєлоусова, одна із 60 000 росіян Миколаєва, найбільшої національної спільноти цього міста. Вона чимдуж наголошує на тому, що шанує і українську національність і рідний російський культурний спадок. Тамара чимало часу присвячує допомозі іншим національним громадам, адже вірить, що злагода між народами грунтується на взаємній повазі та розумінні. Тут вона в російському національному строї в березовому гаю на березі південного Бугу. Жінка обожнює берези як давній символ Росії.

Володимир Бахтов, славетний український художник новатор, який працює у таких сферах як живопис, графіка, перфоманс, фотографія і кінематограф. Він тісно співпрацює зі своєю дружиною Тетяною Бахтовою з низки питань які стосуються давньої історії регіону, особливу увагу приділяючи античному місту Олівії, розташованому за 40 км від Миколаєва. Ця грецька колонія досягла найбільшого розквіту в період із 7 до 4 сторіччя до н.е., а нині частково захована під водами у дельті Південного Бугу і Дніпра, але чимало руїн збереглося і донині. Намаганні подружжя зберегти цей важливий клаптик історії відображено в авторському фільмі, прем’єра якого нещодавно відбулася в Києві та Миколаєві. Тут із вікна студії художника видніються дерева і панорама Ольвії.

Земфіра Штирева, 85-річна болгарська мисткиня, яка мешкає в миколаївському районі Тернівка, де головна вулиця носить назву Софіївської. Ця талановита майстриня створює болгарські текстильні вироби і народне вбрання, серед яких і сукня, якою вона поділилася з нами – символ її культурного спадку. Наприкінці радянської епох болгари зазнавали утисків за те, що розмовляли своєю мовою, проте тепер вони вільно можуть пишатися всіма аспектами своєї культури. На святі болгарської громади жвава Земфіра танцювала в колі з дітьми і молоддю.

Презентацію події підтримала радник Посла США в Україні з питань медіа та культури.