ПРОЕКТ

Концепція державної етнонаціональної політики України

 

         Україна є країною, демографічну та етнічну основу якої складають українці. Разом із тим, склад окремих прикордонних  областей України є дво- та поліетнічним. Зазначене зумовлює необхідність здійснення послідовної державної політики у сфері міжнаціональних відносин, задоволення і захисту прав української нації, всіх етнічних спільнот та зумовлює потребу диференціації механізмів та методів реалізації органами влади державної етнонаціональної політики.

         Удосконалення етнополітики держави, оновлення законодавства у цій сфері є важливою і вагомою умовою формування і функціонування в Україні соціальної правової держави відповідно до сучасних світових і європейських стандартів в галузі прав людини, консолідації Українського народу задля створення сучасного суспільства, яке базується на засадах гуманізму, демократії і забезпечення всебічного розвитку кожної окремої особи та етнічних спільнот.

Концепція державної етнополітики (далі - Концепція) є правовим актом, яким визначається зміст і спрямованість державної етнополітики і який має бути покладений в основу удосконалення чинного та формування нового законодавства, покращення міжнаціональних відносин. 

Основними завданнями Концепції є визначення актуальних проблем в етнополітичній сфері, основних принципів і завдань, правових, організаційних, фінансових та інших засад їх розв’язання на основі положень Конституції України.

         Нормативно-правові акти України, що регулюють сферу міжнаціональних відносин, повинні узгоджуватись із положеннями Концепції.

 

                  

         Нижченаведені терміни вживаються у нормативно-правових актах, що регулюють питання міжнаціональних відносин у такому значенні:

         Державна етнонаціональна політика Україниорганічна складова внутрішньої і зовнішньої політики держави, сукупність теоретичних підходів, послідовних рішень і дій органів державної влади і органів місцевого самоврядування, спрямованих на задоволення соціальних, політичних та культурних потреб української нації, всіх етнічних спільнот та окремих громадян України, що належать до них, на утвердження у суспільстві атмосфери міжетнічної толерантності та зміцнення загальнонаціональної єдності.

         Національність – приналежність особи до етнічної спільноти.

         Етнічна спільнота – стала спільнота осіб, об’єднаних відмінними від решти населення етнічними, культурними та мовними характеристиками, які виявляють бажання зберігати й розвивати свою етнокультурну ідентичність. До етнічних спільнот належать нації, корінні народи, національні меншини, етнічні групи.

  Етнічна група – етнічна спільнота, яка нетривалий час проживає на території України має етнічні, культурні, релігійні та мовні характеристики, що відрізняють її від решти населення.

         Державотворча нація України (українська нація) – етнічна спільнота, що об’єднує осіб української національності, які мають відчуття спільності між собою, для яких рідними є українська мова та культура, а також українські традиції, яка реалізувала передбачене міжнародним законодавством право на власну національну державу.

Український народ (українська політична нація) – усі громадяни України незалежно від етнічного походження, об’єднані єдиним громадянством, спільністю території, економічного життя, політичних інтересів, юридичних прав та обов’язків, історичної долі, культурних традицій, усвідомленням єдиної національної ідентичності та майбутнього Батьківщини як демократичної, соціальної, правової Української держави.

         Національна меншина – чисельно менша за державотворчу націю етнічна спільнота, що об’єднує громадян України неукраїнського етнічного походження, які мають власне державне утворення за межами Української держави, традиційно проживають на території України в її сучасних державних кордонах не менш ніж сто років, мають спільні етнічні, культурні, релігійні або мовні характеристики, що відрізняють їх від решти населення і виявляють бажання зберігати й розвивати свою етнокультурну ідентичність.

Меншина в меншині – частина етнічної більшості, яка проживає в місцях компактного проживання національної меншини і становить меншість населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Корінний народ України етнічна спільнота, етногенез якої відбувся на території в межах сучасних кордонів України, становить етнічну меншість в складі її населення і не має власного державного утворення за межами Української держави. Правове визначення статусу та перелік корінних народів визначається окремим законом.

         Представники етносів  – окремі особи різного етнічного походження, які осіли в Україні у результаті новітніх міграційних процесів.

  Додаткові заходи підтримки – тимчасові заходи, що вживаються державою для забезпечення реальної рівності прав і свобод етнічних спільнот, які перебувають у вразливому соціальному, правовому або культурному становищі, через встановлення пільг, створення інших спеціальних сприятливих механізмів реалізації прав, свобод і задоволення потреб.    

 

 

Державна етнонаціональна політика України здійснюється згідно з принципами:

 - верховенства права;

 - пріоритету територіальної цілісності і державного суверенітету України;

 - запобігання міжетнічним конфліктам;

 - протидії будь-яким проявам ксенофобії, розпалювання расової, національної, етнічної, релігійної ворожнечі;

 - сприяння задоволенню етнокультурних потреб українців, які проживають за межами України.

         - інтеграції - Україна реалізує державну етнонаціональну політику за принципом інтеграції національних меншин в українське суспільство.Держава здійснює забезпечення та захист прав національних меншин шляхом збереження їх культурної та мовної самобутності з одночасним інтегруванням зазначених соціальних груп в українське суспільство через вивчення державної мови, участь у загальнодержавних та місцевих суспільно-культурних заходах, формування спільного інформаційного та культурного простору, а також інші механізми, що сприяють процесу інтеграції та передбачені законодавством.

         - інклюзивності – держава створює умови для залучення національних меншин та корінних народів України до обговорення та підготовки законодавчих ініціатив, що стосуються питань захисту прав етнічних спільнот України та розвитку Української держави;

         - рівності перед законом - держава гарантує рівність прав і свобод людини незалежно від раси, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, політичних, релігійних переконань, мовних та інших ознак, надання та захист яких передбачені Конституцією та законами України, а також міжнародними угодами у сфері прав людини, учасником яких є Україна;

         - симетрії та взаємності - держава може вживати додаткових заходів підтримки, які спрямовані на збереження культурно-мовної самобутності певних національних меншин та захист їхніх прав. Зазначені заходи можуть бути реалізовані шляхом укладання двосторонніх угод із державами походження таких спільнот. Додаткові заходи підтримки, викладені у таких угодах, повинні мати симетричний характер та враховувати інтереси української   етнічної спільноти у відповідній країні.

         - пропорційності зусиль – держава забезпечує ресурси, механізми та методи реалізації державної етнонаціональної політики в залежності від специфіки та етнонаціонального складу областей.

         - самоідентифікації – держава визнає та гарантує право особи самостійно вирішувати, з якою саме етнічною ідентичністю, успадкованою від її предків, вона себе ідентифікує, а також забезпечує право вільно виявляти та зберігати її. Держава визнає право особи не мати жодної етнічної ідентичності або заявляти про її невизначеність.

                 

Оцінка етнічного складу населення України  та стану міжнаціональних відносин.

 

         4.1. Національний склад населення областей України.

         Відповідно до результатів Всеукраїнського перепису населення 2001-го року більшу половину областей України складають моноетнічні області, в яких частка осіб, що належать до української нації, перевищує 90 відсотків. В інших областях (окрім Закарпатської, Одеської та Чернівецької) при домінуванні українців, частка російської етнічної спільноти коливається від 20 до 39 %, більша частина яких є повоєнними мігрантами та їхніми нащадками. Разом із тим, у Закарпатській, Одеській та Чернівецькій областях при абсолютному домінуванні українців, також значну частку населення становлять представники національних меншин, що мешкають компактно.

Унікальним для України є національний склад населення в Автономній Республіці Крим, у якій українська етнічна спільнота є меншиною в меншині і становить близько 25 відсотків від загальної кількості населення, у той час, як кількість представників кримськотатарського народу становить 12 відсотків, а російська етнічна спільнота становить абсолютну більшість на півострові – близько 58 відсотків.

        

         4.2. Стан міжнаціональних відносин в Україні

         Сучасний стан розвитку міжнаціональних відносин в Україні та забезпечення прав етнічних спільнот характеризується дією таких чинників:

         - гарантоване національним законодавством та міжнародними зобов’язаннями України право на вільний розвиток своєї етнічної ідентичності, збереження національними меншинами своє культурної та мовної самобутності;

         - декларативність національного законодавства у сфері етнополітики та необхідність його оновлення з метою приведення до сучасних внутрішньосуспільних та зовнішньополітичних реалій;

         - ведення Російською Федерацією гібридної війни проти України, зокрема, незаконна анексія Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, окупація нею при підтримці незаконних військових формувань окремих районів Донецької і Луганської областей України та ініційоване Російською Федерацією на цих територіях масове порушення основних прав та свобод людини та громадянина, в тому числі права на збереження національними спільнотами мовної та культурної ідентичності (за даними, уміщеними на  сайті Верховного комісара ООН з прав людини у вересні 2017 р., кількість учнів, які навчаються українською мовою у Криму, різко скоротилася: у 2013/14 навчальному році українською мовою навчалося 12 тис. 694 осіб; після окупації Криму у 2014/15 навчальному році це число зменшилося до 2154, у 2015/16 - до 949, в 2016/17 - до 371 учня. Водночас,  за період з 2013 р. до 2017 р. кількість українських шкіл зменшилася з семи до однієї, а число українських класів - з 875 до 28).

          - спроби загострення міжнаціональних стосунків в Україні, як результат реалізації інформаційних та інших складових гібридної війни Російської Федерації проти України;

         - неподолані наслідки тривалої політики асиміляції та русифікації населення України внаслідок тоталітарної політики колишнього Союзу РСР, яка спричинила домінування у суспільному та приватному житті мови російської національної меншини і витіснення цією мовою з ужитку мови української нації, а також інших мов національних меншин та корінних народів України;

         - швидкий розвиток цифрових та комунікаційних технологій та інтенсивні глобалізаційні процеси, які вимагають нових підходів у вирішенні завдань щодо збереження та розвитку національної ідентичності.

         - відсутність стратегії та слабке організаційно-функціональне забезпечення реалізації державної етнонаціональної політики через систему  органів виконавчої влади як центрального, так і регіонального рівнів;

        

Мета і завдання  державної етнонаціональної політики України.

 

Головною метою державної етнонаціональної політики є консолідація і розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також сприяння  розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і національних меншин на основі визнання прав і свобод людини, інтеграція всіх етнічних спільнот в українську політичну націю (Український народ), створення підґрунтя для ефективного оновлення законодавства у сфері міжнаціональних відносин.

Основними завданнями державної етнонаціональної політики є створення належних умов для забезпечення рівноправних відносин між представниками української нації, корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування атмосфери міжетнічної толерантності і злагоди в українському суспільстві, забезпечення рівних можливостей в економічній, соціальній, політичній і культурній сферах суспільства для всіх її громадян незалежно від раси, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, політичних, релігійних переконань, мовних та інших ознак.

 

Напрямки реалізації  державної етнонаціональної політики України.

 

Основними напрямами державної етнонаціональної політики є:

у політико-правовій сфері:

напрацювання та удосконалення законодавчої бази, спрямованої на регулювання розвитку етнонаціональних відносин на основі імплементації норм міжнародного права, врахування прогресивного зарубіжного досвіду в етнополітичній сфері;

вироблення нових науково обґрунтованих підходів до розв’язання проблем етнонаціональних відносин, насамперед проблем інтеграції та консолідації українського суспільства;

розроблення системних заходів, спрямованих на формування національної свідомості громадян України, консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;

забезпечення права громадян на об’єднання та сприяння статутній діяльності громадських об’єднань, які репрезентують інтереси етнічних спільнот в економічній, соціальній і культурній сферах;

у культурно-гуманітарній сфері:

залучення етнічних спільнот до розроблення та виконання державних програм, планів заходів тощо, спрямованих на розвиток культур української нації, корінних народів і національних меншин;

реалізація державної мовної політики на основі норм національного та міжнародного права, забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту мов корінних народів та національних меншин України;

формування і поширення цінностей міжетнічної злагоди шляхом впровадження відповідних навчальних програм у систему дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної та вищої освіти;

сприяння розвитку міжкультурного діалогу, здійснення заходів з протидії та запобігання проявам ксенофобії;

недопущення ксенофобії, розпалювання національної, расової та релігійної ворожнечі у публічних сферах: інформаційній, освітній, мистецькій, культурній, літературі, управлінні, політиці;

в інформаційній сфері:

сприяння діяльності засобів масової інформації та комунікації, які поширюють інформацію українською мовою та мовами корінних народів і національних меншин України;

сприяння висвітленню у засобах масової інформації та комунікації питань становлення Української держави, розвитку етнонаціональних відносин і реалізації прав національних меншин і корінних народів України на поширення знань про історію, культуру, звичаї, традиції представників усіх етносів;

розроблення нових форм і методів інформаційної та культурно-просвітницької діяльності, пов’язаної з реалізацією державної етнонаціональної політики;

у сфері зовнішньої політики:

сприяння збереженню і розвитку культури, мови, задоволенню культурних потреб закордонних українців;

залучення закордонних українців та їх громадських об’єднань до заходів, ініціатив щодо піднесення міжнародного іміджу України;

розроблення і впровадження заходів щодо тимчасової інтеграції іммігрантів та реінтеграції трудових мігрантів - громадян України, які повертаються, в українське суспільство;

налагодження співпраці з країнами, які приймають трудових мігрантів з України, для забезпечення їх правового і соціального захисту;

створення умов для розширення гуманітарних контактів із закордонними українцями.

 

Механізми реалізації завдань  державної етнонаціональної політики України.

        

         1. Упровадження належного інституційного забезпечення реалізації державної етнонаціональної політики України.       

         Реалізацію державної етнонаціональної політики в межах своїх повноважень здійснюють центральні (уповноважений окремий центральний орган державної влади) та місцеві органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах міжнаціональних відносин.

         Відповідно до етнічного складу конкретної області держава:

         - у областях із моноетнічним складом населення забезпечує утворення та функціонування відділу (сектору) у справах національностей у складі одного із управлінь обласної державної адміністрації, а також, за необхідності, діяльність дорадчого органу з питань міжнаціональних відносин при обласній державній адміністрації;

         - у областях із двоетнічним складом населення забезпечує утворення та функціонування окремого управління (відділу) у справах національностей обласної державної адміністрації, а також утворення дорадчого органу з питань міжнаціональних відносин при обласній державній адміністрації;

         - у областях із поліетнічним складом населення забезпечує утворення та функціонування департаменту (управління) у справах національностей у складі облдержадміністрації та відділів (секторів) у справах національностей у відповідних районних державних адміністраціях, а також утворення дорадчих органів з питань міжнаціональних відносин при обласній та районних державних адміністраціях.

 

         2. Здійснення додаткових заходів підтримки етнічних спільнот:

         - згідно з двосторонніми міждержавними угодами щодо підтримки національних меншин;

         - згідно з відповідними державними програмами, стратегіями чи планами дій із підтримки та інтеграції в українське суспільство ромів, які затверджені нормативно-правовими актами національного законодавства, а також актами міжнародного законодавства, згода на виконання яких надана Верховною Радою України;

         - згідно з відповідними державними програмами, стратегіями чи планами дій, спрямованими на підтримку та розвиток мов етнічних спільнот, в тому числі державної мови, які зазнали асиміляційного тиску внаслідок тоталітарної політики колишнього Союзу РСР та були витіснені зі сфер їх традиційного застосування у суспільному та приватному житті;

         - згідно з відповідними державними програмами, стратегіями чи планами дій, спрямованими на збереження ідентичності етнічних спільнот України, в тому числі, від наслідків негативного впливу сучасних комунікаційних та цифрових технологій, а також глобалізаційних процесів.

  3. Проведення моніторингу етнонаціональних відносин в Україні, економічного, культурного, політичного стану української нації, корінних народів і національних меншин задля виявлення проблемних моментів у цій сфері, швидкого реагування і запровадження ефективного політичного і правового механізму запобігання та розв’язання конфліктних ситуацій.

  4. Здійснення інформаційного забезпечення державної етнонаціональної політики, інформування суспільства про ситуацію у сфері етнонаціональних відносин, а також про діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямовану на виконання завдань з реалізації державної етнонаціональної політики.

  5. Взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями, утвореними за етнічною ознакою.

  6. Забезпечення створення відповідно до законодавства умов для участі громадян у реалізації та вдосконаленні державної етнонаціональної політики.

  7. Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які беруть участь у виконанні завдань з реалізації державної етнонаціональної політики, спрямованої на збереження самобутності етнічних спільнот та інтеграцію і консолідацію українського суспільства.

 

Фінансове забезпечення реалізації державної етнонаціональної політики.

 

Видатки, необхідні для забезпечення виконання заходів, спрямованих на реалізацію державної етнонаціональної політики України, здійснюються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, а також інших джерел, передбачених законом.

 

  1. Очікувані результати

 

Реалізація Концепції державної етнонаціональної політики дасть змогу:

удосконалити законодавство у сфері регулювання етнонаціональних відносин, забезпечення прав і свобод людини та проводити послідовну державну етнонаціональну політику;

створити умови для консолідації Українського народу (української політичної нації), формування атмосфери міжетнічної толерантності і злагоди в українському суспільстві;

забезпечити розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності української нації, корінних народів і національних меншин, задоволення їхніх етнокультурних потреб.